Blog

  • Україна хоче до кінця року купити польську зброю за кредит на €125 мільйонів — Сибіга

    Україна хоче до кінця року купити польську зброю за кредит на €125 мільйонів — Сибіга

    Ми вже звикли, що оборонні новини часто звучать як щось далеке й абстрактне. Але тут є конкретика: міністр закордонних справ Андрій Сибіга в інтерв’ю Укрінформу розповів про польський кредит на 125 мільйонів євро під закупівлю озброєння. Рішення польської сторони про готовність виділити ці кошти вже є. Це підтвердив главі МЗС його польський колега Радослав Сікорський, а також про це говорили президент Володимир Зеленський і прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.

    Сибіга не приховує, що Україна дивиться на конкретні зразки. «Ми розуміємо, що, наприклад, ПЗРК Piorun — надзвичайно ефективна зброя. Україна зацікавлена в закупівлі цього озброєння за рахунок кредиту», — каже він. Зараз, за його словами, тривають обговорення, як фіналізувати домовленість. Міністр сподівається, що це станеться вже найближчим часом — до кінця року, адже на це є політична воля, а в бюджеті Польщі передбачені кошти.

    Питання вирішується на рівні міністерств фінансів та оборони обох країн. Зокрема, визначається номенклатура продукції, яку Україна закупить у Польщі. Глава української дипломатії наголошує: така співпраця вигідна обом сторонам. Для Польщі це підтримка власного оборонно-промислового комплексу, а передана Україні продукція буде випробувана на полі бою. Це означатиме, що її вдосконалять. А позитивні відгуки українців, за словами Сибіги, безумовно, сприятимуть виходу польської продукції на нові ринки та їх розширенню.

    Окремо міністр наголосив на готовності України поглиблювати оборонну співпрацю з Польщею, зокрема укласти Drone Deal — угоду про співпрацю у сфері безпілотних систем. «Ключовим тут є зміст, а не часові рамки, але ми готові. Важливим є також спільне виробництво, до якого ми готові. Польща — один із найбільших реципієнтів європейської програми SAFE. Тут ми також готові спільно працювати на взаємовигідній основі», — сказав він. Угоду підпишуть, коли домовленість погодять обидві сторони.

    Під час візиту до Варшави Сибіга обговорив із Сікорським весь порядок денний українсько-польських відносин, зокрема спільні оборонні проєкти. «Я вже про це казав: нам вдалося нормалізувати двосторонні відносини після відомих труднощів. Так і має бути між стратегічними партнерами, адже треба вміти розділяти радість від спільних досягнень, але також спільно долати труднощі, які виникають», — констатував міністр. Нагадаємо, Сибіга 13 жовтня взяв участь у Варшавському безпековому форумі.

  • Ми тиждень жили з новим міським додатком для транспорту. Висновок: майже

    Додаток «Їдемо» вийшов минулого четверга з гучними обіцянками: онлайн-карта всього транспорту, оплата в один дотик і сповіщення «ваш тролейбус за три хвилини». Ми поставили його на три телефони й поїхали.

    Карта — чесно, гарна. Автобуси повзуть по ній майже в реальному часі, затримка секунд двадцять. Для міста, де ще рік тому розклад існував у вигляді папірця на зупинці, це майже магія.

    Оплата працює, якщо ви не в метро. У метро зв’язку немає, і додаток це знає, але нічого не пропонує. Платити доводиться карткою по-старому, а додаток потім ображено показує, що ви «не завершили поїздку».

    Сповіщення — найболючіше. «Ваш тролейбус за три хвилини» приходило за три хвилини до тролейбуса рівно двічі з дванадцяти. Решта разів — або за десять, або вже після.

    Ставимо чотири з п’яти авансом. Хлопці явно стараються, і оновлення виходять щодня. Повернемося до теми, коли метро навчиться дружити з інтернетом.

  • Міський марафон зібрав сім тисяч людей, і половина з них бігла вперше

    У неділю центр перекрили, і сім тисяч людей у яскравих майках довели, що бігати зранку в жовтні — це нормально. Ми стояли на двадцять п’ятому кілометрі з термосом і дивилися.

    Найчастіша фраза, яку ми чули від учасників, — «я просто хотів спробувати». За даними організаторів, майже половина зареєстрованих бігла свою першу дистанцію. Для багатьох це був не марафон, а десятка чи п’ятірка, але в наших очах це все одно подвиг. Ми на п’ятірку не наважилися.

    Переможець пробіг 42 кілометри за дві години сімнадцять хвилин. Поки він фінішував, ми встигли випити каву, зустріти трьох знайомих і допомогти одному хлопцеві знайти загублений ключ від самоката.

    Окреме спасибі людям з барабанами на набережній. Ви не уявляєте, скільки вмираючих бігунів ви підняли на ноги. Ми бачили.

    Наступний старт — весняний напівмарафон. Реєстрація відкрита, і ми, здається, таки наважилися.

  • На центральній вулиці нарешті з’явилася велодоріжка. Ми проїхалися і маємо питання

    Її обіцяли три роки, малювали на всіх презентаціях і навіть один раз урочисто «відкривали» без асфальту. І ось вона є: два кілометри червоного покриття від вокзалу до парку. Ми взяли велосипед і поїхали перевіряти.

    Хороше: покриття рівне, розмітка чесна, на перехрестях є окремі світлофори з велосипедиком. Їхати приємно, аж незвично. На третьому кварталі зустріли чоловіка на самокаті, який щиро здивувався, що тепер можна не їхати тротуаром.

    Погане: біля торгового центру доріжка впирається в паркування. Просто так, без попередження. Автівки стоять рівно на червоному, і судячи з того, як упевнено вони стоять, стоятимуть і далі. Ми нарахували одинадцять.

    Міська рада каже, що «питання паркування буде вирішено найближчим часом». Ми записали дату і повернемося через місяць. Із велосипедом і калькулятором.

  • На набережній відкрили фудкорт під відкритим небом. Ми з’їли все і готові радити

    Сім кіосків, довгі столи, гірлянди і вид на річку — так тепер виглядає колишній пустир біля старого мосту. Відкрилися минулих вихідних, і ми вже там були двічі. Для науки.

    Що брати. Хінкалі в крайньому лівому кіоску — великі, соковиті, п’ять штук за сто вісімдесят. Корейські кукурудзяні доги навпроти — хрусткі, але беріть із сиром, без сиру сумно. І шаурма в центральному — ми довго сумнівалися, але це найкраща шаурма на цьому березі, і ми готові це захищати.

    Чого не брати. Лимонад за дев’яносто гривень. Він нормальний, але дев’яносто гривень за нормальний лимонад — це забагато навіть із видом на річку.

    Працюють до одинадцятої, у п’ятницю й суботу — до першої. Черги є, але рухаються. Беріть друзів і куртку: вітер із річки після заходу сонця не жартує.

  • Ніч у музеї повертається: що подивитися, коли всі нормальні люди сплять

    Якщо ви давно шукали привід не спати в суботу, він знайшовся. Міський художній музей знову відкриває двері на всю ніч — з десятої вечора до шостої ранку. І ні, це не просто «ті самі зали, але темніше».

    Цього разу куратори зробили ставку на звук. У залі з модерністами гратиме живий джазовий квартет, а в підвалі, де зазвичай зберігають те, що не влізло в експозицію, влаштують імпровізований кінотеатр із німими фільмами двадцятих. Піаніст буде. Попкорну, кажуть, не буде. Ми перевіримо.

    Найцікавіше, як на нас, — екскурсія «про що мовчать етикетки». Гіди обіцяють розповісти, яку картину двічі крали, яка висіла догори дриґом три роки і чому в кутку другого поверху завжди холодно. Ми ходили на пробну — не пошкодували.

    Квитки по 250 гривень, студентам удвічі дешевше. Беріть светр: опалення в музеї вмикають лише в листопаді, і це, здається, теж частина атмосфери.

  • Чому кава в місті подорожчала до сімдесяти гривень і що з цим робити

    Якщо вам здалося, що ваш ранковий капучино якось непомітно став коштувати на двадцять гривень більше, вам не здалося. Ми обійшли два десятки кав’ярень і порахували: середній ціновий чек за цей рік виріс із 52 до 71 гривні.

    Власники кажуть одне й те саме: зерно. Світова ціна на арабіку за рік зросла майже вдвічі, і це не місцева примха, а глобальна історія з неврожаєм у Бразилії. Плюс оренда, плюс зарплати бариста, які нарешті трохи підтягнулися.

    Що робити? Ми спробували три стратегії. Фільтр-кава замість капучино — мінус двадцять гривень і, чесно, не гірше. Абонемент у кав’ярні біля дому — економія близько п’ятнадцяти відсотків, якщо ви справді ходите щодня. І найрадикальніше: гейзерна кавоварка за шістсот гривень окупилася за три тижні.

    Але давайте чесно. Ми все одно підемо завтра по капучино. Бо справа не в каві.