Категорія: Культура

Сім кіосків, довгі столи, гірлянди і вид на річку — так тепер виглядає колишній пустир біля старого мосту. Відкрилися минулих вихідних, і ми вже там були двічі. Для науки.

Що брати. Хінкалі в крайньому лівому кіоску — великі, соковиті, п’ять штук за сто вісімдесят. Корейські кукурудзяні доги навпроти — хрусткі, але беріть із сиром, без сиру сумно. І шаурма в центральному — ми довго сумнівалися, але це найкраща шаурма на цьому березі, і ми готові це захищати.

Чого не брати. Лимонад за дев’яносто гривень. Він нормальний, але дев’яносто гривень за нормальний лимонад — це забагато навіть із видом на річку.

Працюють до одинадцятої, у п’ятницю й суботу — до першої. Черги є, але рухаються. Беріть друзів і куртку: вітер із річки після заходу сонця не жартує.

Якщо ви давно шукали привід не спати в суботу, він знайшовся. Міський художній музей знову відкриває двері на всю ніч — з десятої вечора до шостої ранку. І ні, це не просто «ті самі зали, але темніше».

Цього разу куратори зробили ставку на звук. У залі з модерністами гратиме живий джазовий квартет, а в підвалі, де зазвичай зберігають те, що не влізло в експозицію, влаштують імпровізований кінотеатр із німими фільмами двадцятих. Піаніст буде. Попкорну, кажуть, не буде. Ми перевіримо.

Найцікавіше, як на нас, — екскурсія «про що мовчать етикетки». Гіди обіцяють розповісти, яку картину двічі крали, яка висіла догори дриґом три роки і чому в кутку другого поверху завжди холодно. Ми ходили на пробну — не пошкодували.

Квитки по 250 гривень, студентам удвічі дешевше. Беріть светр: опалення в музеї вмикають лише в листопаді, і це, здається, теж частина атмосфери.